Прізвища як етнографічне джерело. Причини виникнення прізвищ та основні джерела їх формування
Кожен з нас має своє прізвище, тому дуже цікаво, як і для чого виникли прізвища. На заняттях експериментально-дослідницького гуртка "Юний історик" автор даної роботи довідалася про те, що існують спеціальні допоміжні історичні науки. Одна з них - ономастика, яка вивчає власні імена, а історична ономастика вивчає історію власних імен. Історик шукає в ономастичному матеріалі відомості про певні аспекти минулого рідного краю. Частиною ономастики є антропоніміка, яка вивчає систему особових імен (імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми). Ця наука допомагає зясувати колишній етнічний склад та міграцію населення в минулому та розкрити цікаву історію виникнення українських прізвищ.
У вітчизняній ономастиці вже досліджено антропонімію таких етнічних територій: Бойківщина (Г.Є. Бучко), Буковина (Л.В. Кракалія), Верхня Наддністрянщина (І.Д. Фаріон), Гуцульщина (Б.Б. Близнюк), Дніпровське Припоріжжя (І.А. Корнієнко), Закарпаття (П.П. Чучка), Кіровоградщина (Т.В. Марталога), Лемківщина (С.Є. Панцьо), Лубенщина (Л.О. Кравченко), Нижня Наддніпрянщина (І.І. Ільченко), Середня Наддніпрянщина (Ю.Б. Бабій), Північна Тернопільщина (С.В. Шеремета), північне Лівобережжя (О.Д. Неділько), Полтавщина (І.Д. Сухомлин), Правобережне Побужжя (Т.Д. Космакова), Опілля (Г.Д. Панчук), Північна Донеччина (Н.Ю.Булава).
Дана тема вивчалася дослідниками, кандидатами філологічних наук Журавльовою Н.М., Мановицькою А.Я. (Запорізький Державний Університет). Ці вчені у своїй роботі «Про походження деяких сучасних українських прізвищ Нижньої Наддніпрянщини» на матеріалі козацького фольклору досліджують походження прізвищ населення Центральної та Південної України. Походження цих прізвищ автори пов’язують з історичною ситуацією, яка склалася в Україні у ХУ-ХІІІ століттях, з розвитком тогочасного суспільства, заняттями та соціальними відносинами, що було відображено у народному фольклорі.
Львівський мовознавець Р. І. Осташ досліджував козацькі «Реєстри», складені після Зборівської угоди 1649 р. «Реєстри» зберігають імена й прізвища (правильніше, «прізвищеві назви», оскільки «прізвище» в сучасному розумінні цього слова — явище пізнішого часу) понад 40 тисяч козаків з Наддніпрянської України. За його підрахунками у «Реєстрах» зафіксовано близько 200 імен. Дослідником було зроблено висновок про походження частини українських прізвищ від імен, що були поширені у період козаччини на українських землях.
Відомий український дослідник, історик Дмитро Яворницький у праці «Історія запорізьких козаків» доводив, що причини значно ширшого, порівняно з іншими народами, побутування серед українців колоритних прізвищ з виразним гумористичним відтінком у значенні слід шукати в нашій історії. Адже величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорізької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. За звичаями Запорізької Січі новоприбулий до війська повинен був прибрати нове прізвисько, під яким його записували до козацьких реєстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове товариство мало слушну нагоду повною мірою виявити свою схильність до жарту й дотепу.
Дослідник Ю.К. Редько у своєму «Довіднику українських прізвищ» зібрав 4000 українських прізвищ та виклав короткі відомості про виникнення прізвищ на Україні. Історія виникнення і побутування імен та прізвищ тісно пов'язана з історією народу, з особливостями його матеріальної і духовної культури. Це доводить у своїй праці «Українські імена і прізвища» дослідник, кандидат філологічних наук Л.Т. Масенко. Ним розглядається походження українських імен і прізвищ, історичні етапи становлення прізвищ, роль народних говірок у формуванні цієї лексичної групи.
Проте всі прізвища такої великої й густозаселеної території, якою являється Південна Україна не можуть бути вичерпно проаналізовані в загальних працях. Результати нашого дослідження містять аналіз джерел походження прізвищевих номінацій м. Снігурівки, виявляють їх регіональну специфіку, доповнюючи загальну картину антропонімікону України, що й зумовлює актуальність обраної теми.
У монографії „Сучасні українські прізвища" професор Ю.Редько детально розглядає твірні основи цих прізвищ, виділяючи чотири основні групи:
1. Прізвища, утворені від особових власних імен — чоловічих і жіночих;
2. Прізвища, утворені від топонімів, етнонімів і вказували на походження або місце проживання;
3. Прізвища за соціальною (класовою) належністю або за постійним заняттям (професією);
4. Прізвища, утворені від якоїсь індивідуальної ознаки (фізичної чи психічної властивості) їх першого носія [13, с.9].
Прізвище в перекладі з латинської – сім’я, родина. Тобто, це спадкове ім’я людини, що вказує на родовід. Прізвище – 1)найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість; 2)найменування, яке іноді дається людині і вказує на яку-небудь рису її характеру, зовнішності, діяльності, звичок [1].
Історія зберігає тисячі прізвищ, назви яких пов’язані з побутом, звичаями, характером, зовнішнім виглядом людей і родом їхньої праці. Поява прізвищ таким чином і була для того, аби задовольнити потреби у найточнішій ідентифікації осіб із однаковими іменами. Відомо, що на початкових стадіях розвитку людства люди не мали прізвищ. Виникли вони відносно недавно. були часи, коли людина мала тільки ім'я. Для відрізнення від іншої людини, яка могла мати таке саме ім'я, часом давали вказівку на батька (наприклад: Петро син Іванів) або говорили, звідки ця людина походить (Василь з Острога).
Антропоніміка допомагає з'ясувати колишній етнічний склад та міграцію населення в минулому і розкрити історію виникнення прізвищ. Саме тому прізвища є важливим етнографічним джерелом, адже вони розповідають дослідникам про культуру і побут українського народу, його походження і розселення, соціально-побутові відносини. Усе це і є об’єктом дослідження етнографічної науки.
Важливими джерелами для вивчення походження прізвищ є етноніми (назви народів і племен). Літописні назви племен, з яких згодом утворився український народ, досить прозорі за змістом. Так, наприклад прізвищ Полянський походить від назви племені полян, які жили на Дніпрі поблизу Києва.
Під час багатовікової історії нашої держави її стежками пройшло багато різних народів, назви яких збереглися в прізвищах жителів Снігурівки.
Найпоширеніші у місті прізвища, що виникли від етнонімів подано у Додатку А.
З давніх часів також відоме прагнення нагородити новонароджену дитину ім'ям-оберегом віз злих духів. Наші пращури завжди відчували повагу до сильних звірів, тому вважали, що разом з найменням на дитину перейде витривалість і сміливість звіра. Широко розповсюдженими були наймення Ведмідь, Вовк, які пізніше перетворилися на загальновідомі прізвища: Ведмідь, Вовк, Медведєв, Вовченко тощо. Інколи дитині давали негарне, образливе наймення, яке, як вважали, захищало її від "поганих" очей. До таких імен відносилися Поганка, Баран, Блоха [5].
До прийняття християнства (кінець Х століття) на Русі були імена, що виникли на основі ознак, властивих певній людині. Багато давньоруських імен вказували на риси характеру, зовнішній вигляд, фізичні вади їх носія. За цими ознаками давалася найбільша кількість імен і прізвиськ, які потім також
трансформувалися в прізвища. Далі автор наводить приклади поширених російських та українських прізвищ, зокрема й тих, що існують у Снігурівці. Так, наприклад, з нетерпінням очікувану дитину називали Жданом чи Бажаном, а дитину, яка народилася пізно чи неочікувано - Поздняком, Нечаєм. Нежданом (звідси прізвища Жданов, Бажан, Поздняк, Нечаєв, Нечай); дітей із доброю та лагідною вдачею - Любимами, Любашами, Добринями, Добряками (прізвища Любаш, Любченко, Добринін, Добряк); примхливих, неспокійних та неслухняних - Безсонами, Стомами, Шумилами, Ревами, Верещаками (прізвища Безсонов, Істомін, Шумилов, Ревенко, Верещак); нетовариська та похмура дитина звалася Понурко, Мовчан (прізвища Понуренко, Мовчан, Молчанов); рухлива, активна, міцна - Скорик, Моторний, Прудкий, (прізвища Скориков, Скорий, Моторний, Прудкий, Прудченко). Також до наймень, що виникли з назв, прикмет чи фізичних вад, можна віднести такі, як: Безрук,
Безух, Глух, Кривий, Горбань (прізвища Безручко, Безрученко, Безухов, Глухманюк, Глущенко, Кривенко, Кривобородов, Горбач, Горбань, Горбенко).
На вибір прізвища впливали й кольори волосся та очей. Саме таким чином утворилися прізвища Білаш, Білий, Білик, Риженко, Руденко, Рудий, Рудюк, Черненко, Черниш, Чернявський, Чорний. До прізвищ, які надавалися від імен, що були отримані за внутрішніми та зовнішніми ознаками можна також віднести наступні прізвища снігурівчан: Бережний, Білоусов, Бородай, Великий, Величко, Водоп’ян, Гладкий, Головатий, Головченко, Губань, Гулий, Гулак, Губа, Губанов, Довгань, Дикий, Косенко, Краснощок, Кривошей, Кудря, Кучеренко, Маліченко, Мігаль, Моргун, Плохий, Тихий, Ходак, Ходикин, Цикало, Чалий, Червоний, Чубченко, Чуйко, Шульга, Щерба, Щербина, Щербак.
За язичницькими віруваннями батьки могли забезпечити своїм дітям добре здоров’я та щасливу долю, давши їм навмисно погане ім’я [10;15]. Наші предки були переконані, що гарним і вродливим буде хлопчик на ім’я Некрас (прізвище Некрасов), що добрий апетит і здоров’я дитини забезпечать імена Худко (прізвища Худина, Худолій, Худяков), Зав’ялко (прізвище Зав’ялов).
Найдавніші прізвища, тобто власні особові назви, близькі за значенням до сучасних пізвищ, зустрічаються в українських пам’ятках ділової мови (грамотах ХІУ – ХУ ст.): князь Іван Васильович Чорторийський, пан Чорний, пан Волчко Рогатинський [5; 26-27]. Як бачимо, все це прізвища людей, які належали до тодішньої соціальної верхівки: князів, магнатів, шляхтичів. Вони купували й пподавали свої села, записували їх у спадок дітям. Ці юридичні дії потребували оформлення відповідними документами. Самого тільки імені власника було замало. Тому поруч з ім’ям і по батькові з’явилося прізвище, Для дітей і онуків було вигідно, щоб прізвище свідчило про те, що саме вони нащадки і законні спадкоємці. Так виникли або перетворилися з
первісних прізвиськ справжні родові спадкові прізвища. Прізвиська (вуличні клички) побутують і досі серед населення. Вони відрізняються від прізвищ тим, що не оформлюються ніякими особовими документами.
Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були прізвища, що утворювалися від назв населених пунктів (Острозькі – від Острог, Вишневецькі – Вишневець, Потоцькі – Потоцьк, Збаразький – Збараж). Такі прізвища отримали назву відтопонімних (походять від топонімів – географічних об’єктів та назв).
Спадкові прізвищні назви на –ський, похідні від назв населених пунктів відомі всім словянським народам, але особливого поширення вони набули в Польщі.
На цьому моменті автор хотіла б дещо зупинитися. Так як довгий час українські землі перебували під владою Речі Посполитої, процес утворення польських і українських прізвищ в деякій мірі протікав паралельно. У середньовічному Королівстві Польському прізвища на –ski, -cki, були ознакою шляхетного походження і протиставлялися міщанським і холопським найменуванням. Польська аристократія навіть вимагала від уряду офіційної заборони іменуватися прізвищами цього типу нешляхтичам. Родовими назвами на –овський, -евський мали право іменуватися тільки родовиті шляхтичі. Наприклад, Вязовський, Гудловський, Заборовський, Зборовський, Могилевський. Менш родовиті іменувалися назвами із суфіксами –ський, -цький. Наприклад, Глинський, Коцюбинський, Кульчицький, Скоропадський, Хмельницький.
Найчисленнішу групу серед українських прізвищ становлять ті, що утворилися від власних імен, таких імен приблизно 200. Такі прізвища називаються відіменними. Найпоширенішим було ім’я Іван, від нього виникло близько 130 прізвищ. Більше 50 прізвищ походить від таких імен, як Василь,
Григорій, Михайло, Петро, Семен, Степан, Федір, Яків. На відміну від імен, прізвища майже не мають новоутворень. Вони зафіксували поширеність у минулому тих імен, що нині є рідкісними. Про це свідчить велика кількість таких прізвищ як Мусієнко (Мосійчук), Онищенко (Онищук), Гавриленко (Гаврилюк), Степаненко (Степанюк). Продовжити цей перелік можна цитатою з твору Івана Котляревського «Енеїда» про зустріч головного героя твору з троянцями в пеклі:
…Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з троянців ось кого:
Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Іська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса,
Були Денис, Остап, Овсій… [5;35]
Відіменні прізвища жителів Снігурівки становлять 20% від усіх прізвищ. Це такі, як Авраменко, Агеєнко, Адаменко, Андрієвський, Андрієнко, Андрусь, Андрюшин, Андрющенко, Андрієць, Антоненко, Антонець, Афанасенко, Богдан, Богданець, Борисенко, Вакуленко, Василевський, Василенко, Василишин, Васильченко, Васько, Гавриленко, Гаврилюк, Герасименко, Герасимчук, Гордієнко, Гордійчук, Григоренко, Гриневич, Гриненко, Грицаюк, Грицаєнко, Гриценко, Давиденко, Дем’яник, Демянчук, Деменко, Демиденко, Демидович, Демидюк, Демченко, Демчишин, Денисенко, Дмитрук, Дмитрулін, Дмитренко, Дорош, Дорошенко, Єременко, Єрмак, Іваненко, Іванків, Івасів, Івахів, Іващенко, Іванець, Ігнатенко, Ігнатович, Ігнатченко, Ісаєнко, Карпенко, Карпик, Кас’яненко, Кириленко, Кириченко,
Клименко, Климович, Кондратенко, Корнієнко, Костюк, Кузьменко, Лазаренко, Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янченко, Лукаш, Лукашевич, Максименко, Макаренко, Марусяк, Мартиненко, Марченко, Марчук, Матвієнко, Мелащенко, Микитенко, Микитко, Микитюк, Миколаєнко, Мироненко, Михайленко, Моісеєнко, Назаренко, Нестеренко, Никифоренко, Никоненко, Ніколаєнко, Ніколенко, Олексієнко, Омельченко, Опанасенко, Остапенко, Охріменко, Павелко, Павленко, Павлюк, Павлюченко, Панченко, Панчук, Пархоменко, Петренко, Пилипенко, Потапенко, Прокопенко, Романенко, Романюк, Савенко, Савченко, Самойленко, Самсоненко, Северин, Семененко, Семенченко, Семенюк, Сергієнко, Сидоренко, Степаненко, Степанюк, Стешенко, Тимофієв, Тимошенко, Тимченко, Трохименко, Федько, Федоренко, Федосенко, Фесенко, Філіпчук, Фоменко, Хома, Хоменко, Хомич, Юрченко, Якименко, Яковенко, Янчук, Ярмак та ін.).
До напівзабутих імен, від яких утворювалися прізвища можна додати ще й такі: Матвій (Матяш, Матейко, Мацюта), Прокіп (Пронь, Проценко), Семен ( Шимко), Тимофій (Томко), Тихін (Тищенко), Арсен (Сенько), Осип (Юзько, Юзьків). У західних областях України можна зустріти прізвища, що схожі зі звичайними особовими іменами: Богдан, Гринь, Казимир, Олексій, Роман, Солоха, Тарас. Переселенці з цих областей привезли такі прізвища до Снігурівки.
Як бачимо, головна роль у творенні відіменних прізвищ належить чоловічим християнським іменам і лише невелику частку становлять прізвища, мотивовані жіночими іменами. Таке явище пояснюється давньою слов’янською традицією називати дитину за ім’ям батька. Але у минулому існував звичай коли дітей, які народжувалися від нешлюбної матері, як правило, називали материнським ім’ям. Такий матронім також випадав на долю дітей рано овдовілих шлюбних матерів. Пізніше такі найменування перетворилися у
прізвища Настасієнко, Марунченко, Меланчук, Катеринчук, Одарченко, Дарчич, Софієнко, Солощенко, Парасунько (від Параска).
Часто жінці давали прізвище за іменем її чоловіка. Наприклад, Іваниха – дружина Івана, Панасиха – дружина Панаса. У Галичині і на Закарпатті для цих прізвищ характерний патронімічний суфікс –шин. Він має присвійне значення і приєднується до основи жіночого прізвища на –ха: наприклад, Василишин – це син Василихи (дружини Василя), Данилишин – син Данилихи (дружини Данила), Яцишин – син Яцихи (дружини Яцька).
Дослідниками було зроблено висновок, що прізвища на –енко, (-єнко) максимально часті в східній половині України і охоплюють там 30 – 50% населення. А зона найбільшої чисельності прізвищ на –ук(-юк), -чук охоплює значну частину Правобережної України, головним чином Поділля і Волинь (області Вінницька, Хмельницька, Чернівецька), південь і захід Житомирської і Волинської, Рівненську області. Прізвища на –ський, -цький, -зький в сучасній антропоніміці також належать до найпоширеніших по всій Україні і знаходяться на третьому місці.
Південь України досить довгий період був малозаселеним і тільки наприкінці ХУІІІ століття в результаті російсько-турецьких воєн, коли Російська імперія отримала вихід до Чорного моря, південні окраїни почали заселятися вихідцями з різних частин Росії, України, представниками інших народів. Так як місто Снігурівка знаходиться на Півдні України, процес його заселення також відбувався поступово й про це мова буде йти у слідуючих розділах дослідження. Автором було проаналізовано третю частину прізвищ жителів міста Снігурівки. Прізвища на –енко (-єнко) (1521 чол.), прізвища на –ський (-цький, -зький, -овський, -евський) (486 чол.), на –ук, -юк (-чук) (402 чол.), на –ович (-евич) (215 чол.). Результати відображено в узагальненій таблиці за матеріалами усіх розділів дослідження в Додатку Б.
РОЗДІЛ 2
Роль козацтва у творенні українських прізвищ
У літописі українських земель є славний період козаччини, який тривав майже 300 років. Козацтво стало організованою силою, яка боронила наші землі від нападів турків і татар, а також від польських і московських колонізаторів. Взагалі, козаки були майстрами давати влучні прізвиська. У цих найменнях присутня значна доля гумору, давалася характеристика зовнішнього вигляду козаків, їх вдачі та поведінки: Чуб, Чуприна, Зуб, Зубатий, Губенко, Носань, Борода, Вусатий, Синегуб, Косий, Шрам, Кривоніс, Сторчак, Чорномаз, Салогуб, Нещадний, Круть, Свиступ, Покотило, Шморгун, Чепурний, Дзюбак, Дзюбенко.
Прийнятий до лав запорожців змінював власне прізвище на якесь нове прізвисько. Цю зміну робили для того, щоб приховати минуле тих, хто приходив на Січ. Адже туди прибували селяни, які втекли від панів. Щоб уявити, як саме зявлялися на світ такі наймення, досить згадати сцену зустрічі Яреми з Максимом Залізняком з поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки»:
Запиши, Миколо,
У реєстр. Нехай буде…
Нехай буде Голий,
Так і пиши!»
«Ні, погано!»
«Ну, хіба Бідою?»
«І це не так».
«Стривай лишень,
Пиши Галайдою!»
До «запорізьких» прізвищ-прізвиськ належить дуже багато й інших
цікавих наймень: Вернигора, Вершигора, Вирвидуб, Гризодуб, Прудивус, Крутивус, Добридень, Тягнирядно, Невдаха, Непийвода, Непийпиво, Неїжмак, Негода, Незаймай, Непомнящий, Загубигорілка, Небийбатько, Завалипіч, Убийвовк, Несвятипаска, Вареник, Борщ, Галушка, Карайбіда, Довбня, Сало, Хрін, Муха, Кліщ, Нетудихата, , Патлатий, Передерій, Перервирядно, Роздайбіда, Тягнибіда, Лупиніс, Заплюйсвічка, Вирвихвіст, Підкуймуха, Лихожен, Лиховид, Хижняк, Біда. Наприклад, козак Іван був дуже сильним чоловіком. Він не раз розгинав руками залізні підкови, тому й отримав прізвисько Підкова.
За переказами, один реєстровий козак з чернігівського хутора Лемешів, Грицько, полюбляв мало не кожного із своїх друзів оцінювати так: «Що то за голова, що то за розум!» Останнє слово приказки перетворилося в прізвисько козака, ще пізніше – в прізвище. Онуком цього Грицька Розума був останній український гетьман Кирило Григорович Розум. Але після того, як цариця Єлизавета нагородила онука колишнього козака графським титулом та званням фельдмаршала, недавній Кирило Розум став Кирилом Розумовським [5]. У Снігурівці також проживають декілька родин з таким прізвищем.
Іноді запорожці давали іронічні прізвища, які виражали не справжню ознаку, а її протилежність. Малютою, Малюком називали високу людину, Шибеника називали Святошею, хто спалив курінь, той Палій, хто схожий на перепічку, той Корж. За таким зразком виникли прізвища снігурівчан: Малюк, Маліченко, Палій, Корженко.
Серед сучасних українських прізвищ досить велику групу складають такі, які утворились з колишніх козацьких прізвиськ. Носіями деяких прізвиськ, які стали в наш час прізвищами і побутують серед населення Снігурівки, були конкретні історичні особи, оспівані в українському фольклорі. Наприклад, Перебийніс - це прізвисько, а Кривоніс - прізвище, і
належали вони колись одній людині. Йдеться про видатного організатора селянських повстань полковника Максима Кривоноса, який в пісенному фольклорі більш відомий під прізвиськом Перебийніс [3]. Поширеним в Україні є прізвище Мороз, значно рідше - Морозенко. Це герой широковідомої пісні "Ой Морозе, Морозенку". Деякі історики і фольклористи вважають, що прототипом пісенного образу Морозенка є сподвижник Богдана Хмельницького Станіслав Морозенко (Мрозовицький), полковник, учасник Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Ще інші вчені дотримуються думки, що Морозенко - це узагальнений образ українського козака, який мужньо боровся проти турецько - татарських нападників, польсько - шляхетського гніту, проти зрадників українського народу.
Мовознавці із Запоріжжя Журавльова Н.М. та Мановецька А.Я. стверджують, що козацькими за походженням є, очевидно, й сучасні прізвища Нечай та Нечаєнко. В українському пісенному фольклорі є багато пісень про полковника Данила Нечая, одного з найулюбленіших народних героїв Визвольної війни 1648 - 1654 років. Також вони пояснюють трансформацію прізвиська Палій на відоме українське прізвище. Таке прізвисько мала конкретна історична особа, фастівський полковник з Чернігівщини Семен Пилипович Гурко. Це був відважний талановитий полководець, організатор і ватажок козаків та Селянських мас у боротьбі проти турецько - татарських нападників та польських панів на Правобережній Україні у кінці XVII століття. На думку запорізьких дослідників козацькими за походженням є й такі сучасні прізвища, що поширені у південних областях України як-от: Байда, Бут, Гладкий, Гужва, Дорошенко, Дрозд, Зозуля, Корж, Лебідь, Мороз, Наливайко, Авраменко, Орел, Сірий, Сулима, Швець, Шпак, Левенець, Мовчан, Журавка [9].
Нерідко за козаком закріплювалася назва місцевості або населеного
пункту, звідки він прибув: Галицький, Кальміуський, Лебединець, Миргородський, Полтавський, Самарець, Ставицький, Сумський, Чорноморець, Донець. А бувало і навпаки, коли поселення отримувало назву від імені або прізвища козака, який його заснував. Особливо багато таких топонімічних назв у східній, південній та центральній частинах України. Так виникли Федорівка (названа за іменем першого поселенця запорожця Федора Осадчого, сучасна Нова Одеса), Куца Балка (від імені козака Якова Куцого, який поставив тут укріплений зимівник, сучасний Новий Буг) [11; 92-93].
Автор дослідив історію походження прізвищ снігурівчан, що походять від назв військових звань та символіки козацтва: Гетьман, Запорожець, Запорожченко, Козак, Козачук, Козаченко, Сотник, Осауленко, Кошовий, Курінний, Бунчук, Хорунжий. Якщо значення слів гетьман, запорожець, козак не треба пояснювати, то інші військові звання та символи вимагають пояснення.
Кошового отамана січове товариство обирало на рік. Той, кого обирали кошовим, мусив тривалий час жити на січі, повинен був користуватись серед запорожців авторитетом людини досвідченої, розумної, сміливої. Осавулами називали гетьманських старшин для особливих доручень. На війні вони командували окремими підрозділами. У мирний час служили ад’ютантами.
Прапор чи коругву носив хорунжий. Бунчуком називали просту, помальовану начорно палицю, на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся. Бунчук давався кошовому, але носив його бунчужний, який тримав його під час походу над головою отамана, щоб подавати знак козакам у бою, куди веде їхній ватажок [2]. До речі, прізвище Бунчук являється у Снігурівці одним з поширених, хоча і не входить до десятки найбільш розповсюджених серед жителів міста.
Козацька територія ділилась на полки (подібно до теперішніх областей) з таким же, як і в гетьманській владі, тільки полковим управлінням. Полки розподілялися на сотні, сотні – на курені. Командували ними сотники та курінні отамани [2].
У окрему групу виділяються прізвища, походження яких пов'язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорізькій Січі. Козаки уславилися своїм бойовим мистецтвом. Саме від цього заняття ведуть своє походження прізвища Сердюк (піхотинець, найманий воїн), Гардовий (керівник гарнізону), Гармаш (той, хто стріляв з гармати), Грабар (сапер і разом з тим землекоп, який насипав шанці та насипи для захисту від ворога у відкритому степу), Довбиш (козацький барабанщик), Пушкар. Прізвища Байдак та Чайка походять від назв козацьких човнів. Цікаву історію мають прізвища снігурівчан такі як Батура і Твардовський. За думкою дослідників значення їх приблизно однакове. Старовинне слово «батура» означає «фортеця, укріплення» (місто Батурин – старовинна гетьманська столиця)[ 11;10]. Слово «твердь» давньослов’янське і означає: укріплення або фортеця. Отже, Твардовський – це той, хто народився, жив чи служив у якомусь укріпленому замкові, фортеці[5;232-233].
У Кіровоградській області є смт. Компаніївка, яке заснували в середині ХУІІІ ст. колишні козаки-компаніївці, від чого й пішла назва. Компаніївцями називали козаків легкокінного гетьманського полку [11;69].
Назви народних месників дійшли до нашого часу у прізвищах Гайдамак, Гайдамака, Дейнека, Левенець, Опришко.
Родина Федора Герасименка (мого прадіда) переселилася до Снігурівки з села Висуні у 40-х рр. ХХ століття. У 1789 г. за виступи проти царської влади уряд примусово переселив туди козаків з Батурина на Чернігівщині. Хоча нове поселення офіційно було названо Висунськом, жители його довгий
час називали себе батуринцями, а село — Батурином. У прабабусі Олександри було козацьке прізвище – Лихожон.
У ХУІІ – ХУІІІ ст. активно освоювалися та заселялися нові території. Так, наприклад, від слова «слобода» виникли прізвища Слободенюк. Слободян, Слободяник. Так називали людей, які жили на Слобожанщині (сучасна Харківська та Сумська області, північ Донецької та Луганської областей, а також південні частини Воронезької, Курської та більшу частину Бєлгородської областей сучасної Російської Федерації) і переселялися з різних частин України. Оскільки поселення, що виникали, були звільнені від податків, то й називалися вони за давньою українською традицією слободами (свободами).
Велика кількість прізвищ сучасного населення України походить від козацьких часів. Усі ці прізвища відтворюють героїчне минуле нашого народу. Автор вважає, що ця група наймень вела свій початок від прізвиськ, які, як правило, давалися в оточенні козаків, а потім трансформувалася в прізвища. Саме таких прізвищ особливо багато в центральній та східній Україні (території, на яких проживали козаки).
РОЗДІЛ 3
Прізвища за професійною ознакою та соціальною приналежністю.
Інші групи українських прізвищ
Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища. Поширення загальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфіксом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструвати численними прикладами відповідних утворень, похідних від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяльності, поданих у словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук з двома значеннями — «син коваля» і «учень коваля»; писаренко «син писаря» і писарчук «син писаря», «молодий писар, канцелярист»; бондаренко «син бондаря» і бондарчук «підмайстер бондаря»; маляренко «син художника, маляра» і малярчук «учень художника, маляра», шевченко «син шевця» і шевчук «підмайстер у шевця, учень шевця» та ін.[15]
Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів і молодих за віком осіб сьогодні широко побутують в українській мові в ролі індивідуальних прізвищ.
Народні найменування осіб за родом діяльності зберігають, зокрема, такі популярні українські прізвища, як Швець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин), Коваль (Коваленко, Ковальчук, Ковалів), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець (Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельниченко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Ткаченко, Ткачук), Колесник, Колісник (Колесниченко, Колісниченко), Скляр, Шкляр (Скляренко, Склярук, Шклярчук), Шкіряк, Шабельник, Дігтяр (Дігтяренко, Дігтярук), Різник (Різниченко, Різничук), Стороженко, Лоцманенко, Чабан (Чабаненко), Пастух (Пастушенко), Чумак, Коновал (Коноваленко, Коновальчук), Гайдай (від «пастух овець», Гайдаєнко, Гайдар,
Гайдай), Стадник (Стадниченко, Стадничук), Чередник (Чередниченко), Кухар (Кухаренко, Кухарчук, Кухта, Кухтій), Табакар та ін. [6]
Значення деяких поширених сьогодні прізвищ можуть пояснити не всі, тому що ці заняття і ремесла вже призабуті або взагалі не існують. Тому автор вважає за потрібне згадати, що стало першоосновою для формування таких прізвищ. Наприклад, Гонтар, Гонтаренко, Гонтарук (від «гонта» – коротка та вузька дощека з дерева для перекриття даху) Зварич (солевар), Бортник (добувач меду диких бджіл), Плахотник (той, хто шив плахти – жіночий одяг), Довбня (одна з назв вулика), Пивовар, Винник, Винокур, Гуральник (варили пиво, працювали на винокурнях та виготовляли спирт), Хомутинник, Хомутенко (виготовляли хомути), Шаповал, Шаповаленко (виробник шапок), Токар (той, хто працював на току), Прядко (той, хто займався виготовленням пряжі), Бублій (виготовляв або продавав бублики), Воскобойник (добував віск), Килимник (ткав килими), Коц, Коцар (виробляв вовняні ковдри), Олійник (займався виробництвом олії або був власником олійні), Бондар, Боднар, Бондаренко, (займався обробкою дерева, виготовленням діжок), Барильник (від «барило» - 5-10 літрова діжка для вина, пива, квасу), Стельмах (виготовляв сани, вози), Коломієць, Коломойцев ( привозили сіль з Коломиї), Соляник (возив сіль), Лимар, Лимаренко, Римар, Римаренко, Римарук, Римарчук [4].
Родина мого прадіда Римарчука Василя Івановича переселилася до с.Кобзарці з Івано-Франківщини (Городенківський район) у 50-х рр. ХХ століття у пошуках кращого життя, саме тоді активно заохочувався рух переселенців із Західних областей України до Півдня та Сходу. Прізвище Римарчук походить від назви професії – римар (так називали ремісників, які виготовляли кінську збрую, упряж). Прізвище прабабусі Мальованчук Агафія (мальований – гарний).
Дуже розповсюдженими в Україні є прізвища людей, прадіди яких чумакували: Чумак. Чумаченко, Чумаков. Вони возили сіль з Криму або з Прогнойських соляних лиманів. Часом траплялося, що ці торговці привозили звідти й небезпечну хворобу – чуму, тому й отримали таку назву. Посередників у торгівлі українці називали колись тюркським словом ярмис (ярмиш). Від цього заняття походять прізвища Ярмиш та Мищенко [12].
Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії, ремесла. Просторічними кличками теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко, Корощупенко; мельників — Мукосієнко. Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців — Тягнишкіра, Тягнишкура; різників—Козоріз, Козолуп; склярів — Шклобій, кушнірів — Кошкодав; паламарів — Заплюй-свічка тощо.
Народні назви співців і музикантів спричинились до появи прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник, Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк, Бандурко, Решітко (назва музичного інструменту).
Церковнослужителі різного рангу представлені в таких прізвищах, як Дяк, Дяченко, Дячук, Попович, Попик, Паламар, Паламарчук, Паламаренко, Пономар, Пономаренко, Титар, Титаренко, Титарчук. У ХУІІІ – ХІХ століттях після закінчення духовних семінарій колишні бурсаки отримували духовне звання, а разом з ним і прізвище. Так виникли прізвища Вознесенський, Никольський, Рождественський, Спаський, Знаменський.
Значну групу сучасних українських прізвищ становлять прізвища за соціальною ознакою. Наприклад, колишнє міське й сільське начальство представлено у прізвищах Війт, Войтенко, Писар, Писаренко, Пустовійт, Комісаренко, Виборний, Возний, Ратушний, Ратушняк.
Зміни у соціальному житті, що сталися у ХІХ столітті привели до появи нових прізвищ. До традиційних вже прізвищ Багач, Боярський. Заможній,
Дідич, Панич, Голота додалися Бурлак, Бурлаченко, Батрак, Присяжний, Присяжнюк. Коротко про значення цих понять, що стали прізвищами. Бурлаками називали людей, які волоком (власною силою) тягли баржі по мілині на річках. Батраками стали називати бідних селян, які наймалися на роботу до багатіїв. Після судової реформи 1861 року були введені вдію суди присяжних. Присяжні не являлися професійними юристами, а перебуваючи на засіданні суду, вислуховували усі докази й виносили своє рішення відносно провини тієї чи іншої людини.
Переважна більшість селян в Російській імперії отримала прізвища тільки після реформи 1861 року, за якої було відмінено кріпацтво. З’явився закон про прізвища, який зобов’язував усіх мати, крім імені, ще й прізвище. Відомий факти, що виписуючи «вільну» колишнім кріпакам, їм присвоювали прізвища по найменню батька. Імена Іван, Петро, Сидір, Семен на той час були найбільш розповсюдженими в селах. Це і є однією з причин, чому так багато прізвищ з традиційним закінченням в Росії на –ов, -єв. За таким же зразком присвоювали прізвища селянам на території Наддніпрянщини або спотворювали й невірно записували традиційно українські: Ніколаєнко, Кошевой, Швецов. Такі прізвища, як Колісниченков, Іваненков, Міняйлов та інші досить часто надавалися дітям українських переселенців, або тим, хто хотів перейти з малоросів (так тоді називали українців) в росіяни.
Родинні відносини також знайшли своє відображення в українській антропоніміці. До таких прізвищ відносяться Братко, Братусь, Братченко, Діверенко, Дядюк, Дядченко, Ненько, Свашенко. Прізвиська (які потім стали прізвищами) Бабій, Бабенко, Бабійчук (від слова баба – жінка, дружина) давали тим чоловікам, які були несміливими, невпевненими і дозволяли керувати собою жінці. Приймаком або Приймаченком називали того, хто жив в родині своєї дружини, тобто в приймах. Інколи чоловік через свою бідність
не міг збудувати власного будинку і стати господарем, тому і йшов після одруження жити в сім’ю до дружини. Приймаків охоче брали в ті родини, де не було власних синів, а тільки доньки.
Сина вдови називали Удовиченком (Вдовиченком), позашлюбного сина – Байстрюченком. Про величезне значення короваю на українському весіллі свідчить той факт, що молодий, якому за певних причин (через бідність, сирітство) не випікали короваю, одержував прізвисько «Безкоровайний», яке потім трансформувалося в прізвище.
Новоприбулу до якогось населеного пункту особу могли прозвати Забродою, Забігою, Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком.
У своєму дослідженні автор хоче відмітити деякі прізвища, що виникли від глузливих, іронічних, а часом і лайливих прізвиськ. Раніше людину, яка дуже любила поговорити та посваритися називали талалаєм або талалайком. Звідси з’явилися прізвища Талалаєв, Талалаєнко, Байбуза, Байбузенко. До споріднених прізвищ, що мають негативний відтінок, належать прізвища снігурівчан: Варавенко, Варакса, Варивода, Галан, Гаркуша, Гомон, Цокотун, Цокало. Прізвище Пелих походить від назви чубатого, розкуйовдженого чоловіка, а Мацюк, Маціюк, Мацюта – від прізвиська Мацько (синонім до слова «нерішуча людина»).
Таким чином, дослідження сучасних українських прізвищ жителів м. Снігурівки виявило, що певні прізвища є своєрідним утіленням актуальних національних рис, таких, наприклад, як релігійність (Богомаз, Богомол), висока моральність та повага до старших (Батюк, Дідик – «батько», Діденко, Бабич) тощо. Також відображено певну критичність та іронічність українців, яка, у свою чергу, зумовила перевагу відповідних знегативованих комунікативних характеристик, закріплених у прізвищевих антропоосновах (Бевзь,
Клопотовський, Плохий). В антропонімах відбито особливості національного темпераменту (Доля, Журба, Радченко, Смішко, Хорошко).
Прізвища відображали кулінарні вподобання нашого народу ( Борщ, Кисіль, Куліш, Кулеша (каша з гречки чи кукурудзи), Галушка, Варяниця, Книш, Пиріг, Паляниця, Бульба, Сало, Саламаха (кашоподібна страва з борошна), Тетеря, Щерба (рибна юшка), Брага, Ситник, Ковбаса, Вівсяник, Плачинда (корж). Від назв предметів посуду утворилися прізвища: Макітра, Боняк (каструля), Макогон, Михайлик (деревяний черпачок, з якого пили мед, пиво, брагу) [2,6,8].
Джерелом для нових прізвищ були одяг та прикраси – Ковпак, Свита (старовинний одяг, що шився з грубого овечого сукна), Кучма (висока шапка із шкіри ягнят), Магера (шапка з грубої вовняної тканини), Чипок (очіпок, шапочка з полотнв або шовку, яку носили заміжні жінки), Кибалко, Цуркан, Мунтян (безрукавка), Личман (золота монета, що використовувалася як нагрудна прикраса), Шелест (металеві дзвіночки або листочки, нанизані на ремінчик, що носили на шиї). Є група прізвищ, що відображає якусь особливість одягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Довгопол, Сіроштан, Білоштан [6].
Велика кількість прізвищ походить від назв тварин, птахів (анімаліони) (Бабак, Бабаченко, Бик, Биковський, Бичок, Борсук, Ведмідь, Відмідь, Вовк, Вовченко, Ворона, Воронько, Воронюк, Ґудзь, Голуб, Галаган, Галка, Галкін, Гергель, Деркач, Дрозд, Жук, Журавель, Журавка, Заєць, Когут, Козленко, Козловський, Котик, Короп, Крячко, Лебідь, Лебеденко, Лисиця, Лось, Медвідь, Мул, Муха, Мушенко, Орленко, Пацюк, Соловей, Сорока, Шпак).
Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою
односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Рябокінь, Чалий (оспіване в народній пісні «Ой був в Січі старий козак, на прозвище Чалий»), Багрій (від багрій «сіробурий віл»), Смаглій (від смаглій «віл майже чорної масті»), Мазій (від мазій «віл попелястого кольору»), Чубрій (від чубрій «віл із жмутиком вовни між рогами»), Гулий («безрогий віл або корова»), Гнідий та Гнідин.
Прізвища від назв рослин (Боровик, Боровський, Вербицький, Живиця, Кавун, Калина, Квітка, Кущ, Ольховий, Стародуб, Табачний, Терновий, Яворський).
Ще одна група прізвищ відображає характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатько, Кривохижа; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Задорожній, Загоруйко, Загребельний, Зарудний, Луговий, Лісовий, Наріжний, Підгорний, Підгайний, Підлужний, Гайовий, Долішній, Нижник. Чимало прізвищ пішло від назв предметів, частин тіла, явищ, абстрактних назв (Гром, Дубина, Забава, Залата, Запара, Зима, Зуб, Кужель, Кукса, Глазовий, Шиян, Бровчук, Оберемок, Година, Милиця, Квач, Саква, Ліхтар, Холоша, Рубан, Рубель, Таран, Тараненко, Хмара, Холодний). Назви кольорів залишили слід в українській антропоніміці: Блакитний, Жовтенко, Зелений, Зеленський, Сіренко, Синенко, Синюк, Червоненко.
У 1812 році, рятуючись від наполеонівської навали та з метою заселення нових південних територій Російської імперії, жителі поселень Снігурівки і Ненадейківки, що знаходяться на території сучасної Білорусі, прибули до нашої місцевості. Жителі навколишніх сіл стали називати їх литвинами, так як довгий час білоруські землі знаходилися під владою Литви, і таким етнонімом почали називати українців і білорусів, які мешкали на захоплених литовцями ще з ХІІ – ХУ ст. землях поміж Дністром і Південним Бугом. У ХІХ ст. слово литвин часто вживали як синонім до назви людини, яка
говорила на білоруській мові. З архівних джерел, які вивчав А.В. Заєць, житель Снігурівки, 1951 р.н. стало відомо, що першопоселенці (12 родин) поселилися на території сучасної вулиці Жовтневої (з 2015 року вул. 200-річчя Снігурівки). Саме тому однією з назв, якою пропонували перейменувати цю вулицю була назва Першопоселенців. Серед цих родин були Сулімови, Середи, Короткі, Попелишки, Луцкіни. Дещо пізніше приїхали Лопатньови, Силкіни, Портянки, Корсакови. На сьогоднішній день прізвище Лопатньов являється найбільш вживаним у Снігурівці і очолює десятку таких прізвищ, про що свідчить Додаток В. У Додатку Г представлена фотокопія родинної гілки Лопатньових, починаючи від пра-пра -прадіда Івана (1803 р.н.), який прибув до Снігурівки у 1812 році. Цей документ надав у розпорядження автора роботи житель Снігурівки Лопатньов Віктор Іванович, 1939 р.н.
До переліку найбільш поширених у м.Снігурівці прізвищ також належать прізвища: Луцкін, Середа, Бунчук, Захаров, Іванов, Варакса, Ткаченко, Шевченко, Заверюхін, Берест, Болотній, Бондаренко, Бондар, Дорошенко, Дмитриченко, Кисельов, Ларченко, Леженцев, Портянко, Селіванов, Скакунов, Силкин, Шаповалов, Шойко.
ВИСНОВКИ
Історія походження власного коріння часто знаходиться у найближчому для кожної людини слові – її прізвищі. Тема даного дослідження була обрана з огляду на її актуальність, яка зумовлюється необхідністю молодого покоління достеменно знати історію своєї родини. Кожен пересічний учень часто може відповісти на питання походження назв міст чи сіл України, тоді як власного прізвища – ні. Українська народна мудрість говорить, що не можна робити кроків уперед, не дізнавшись, що знаходиться позаду нас.
У даній роботі було встановлено, що в залежності від історичного проміжку часу чи подій в самому суспільстві процес формування прізвищ йшов по-різному. Автором було досліджено історію українських прізвищ, зокрема й прізвищ міста Снігурівки Миколаївської області, визначено їх категорії і походження, ступінь поширення. Відзначено, що прізвища являються цінним джерелом при вивчення етнографії України. Вони являють собою досить багату і цікаву тему досліджень для істориків, мовознавців, краєзнавців, етнографів, а також усіх допитливих, хто зацікавлений вивченням минулого нашої держави, свого власного «коріння», минулого своєї «малої Батьківщини».
Висловлені теоретичні висновки можуть бути використані для поглибленого вивчення цього питання або для проведення аналогічних досліджень в інших регіонах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Академічний тлумачний словник (1970-1980) – том 8, с. 108.
2. Апанович О.М. Козацька енциклопедія для юнацтва. – К.: Веселка, 2009.
3. Белей Л.О. Ім’я дитини в українській родині.- К.: ТОВ «Далечінь», 2013.
4. Васильченко В. Українські прізвища - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://etno.uaweb.org/lib/vasylczenko.html
5. Глинський І.В. Твоє імя – твій друг.- К.: Веселка, 1978.
6. Горпинич В.О. Прізвища степової України: Словник: Близько 75 000 слів. — Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.
7. Гричишин Д. Ономастичні дослідження проф. Юліана Редька. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://smola.taba.ru/blog/onomastika/129251_Yulan_Redko__vidatniy_znavec_ukranskih_przvisch.html
8. Демченко В.М. Етимологiя прiзвищ України: чинники державностi. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Apdup/2010_2/2-3-24.pdf
9. Збірник: Журавльова Н.М., Мановецька А.Я. Про походження деяких сучасних українських прізвищ Нижньої Наддніпрянщини ( на матеріалі козацького фольклору) // Науково теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини, випуск 1. – Запоріжжя: ЗДУ, 1990.
10. Коваль А.П. Життя і пригоди імен. – К.: Вища школа, 1988.
11. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста. – К.: Наукова думка, 1978.
12. Популярні прізвища та імена України. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B0
13. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища.- К.: Наукова думка, 1969.
14. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник. — К.: Наукова думка, 1996.
15. Словник української мови за ред. Б.Д. Грінченка. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: hrinchenko.com/
16. Юридичний словник - довідник. -К., 1996.
опубліковано Людмила Риженко @ 11:57
0 коментарі(в)
