виховний захід до Дня пам'яті героїв Крут

                                 «Пам’яті героїв Крут»

                                                     Любіть Украну, як вірні сини,
                                                     Віддати життя їй готові,
                                                    Як юні сини, що життя віддали
                                                    Під Крутами всі,  як  герої.

Учень 1.
І знов, у котрий це вже раз,
 Зійшлися ми в одній родині,
 Щоб пом'януть той славний час,
Коли у жертву Батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров'ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.

Учитель історії. Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть під залізничною станцією Крути молодих захисників Української Держави.

 22 січня 1918 року був проголошений IV універсал Центральної Ради. У ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».

А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року на підступах до Києва, під станцією Крути, зустрілися в пекельному бою українські підрозділи Центральної Ради та більшовицькі війська.

Проти 300 українських юнкерів, студентів та гімназистів виступало понад 4 тис. червоних радянських вояків на чолі з Михайлом Муравйовим Четвертим Універсалом Центральна Рада щойно проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою. Для боротьби з «контрреволюцією» в Україну посунули війська Муравйова. У той важкий і грізний час, коли на оборону рідного краю стали лиш невеликі частини ідейних борців, у Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназій. 27 січня ці, майже не знайомі з військовою справою, юнаки виїхали на фронт. Разом з ними відбуло 250 курсантів старшинської школи. 28 січня о 4-й годині ранку поїзд зупинився на станції Крути, що між Ніжином і Бахмачем. Тут до них приєдналось близько 40 гайдамаків. Увесь день готувались до бою. Старшина Лощенко пристосував вагон під бронепоїзд і з одним козаком, невеликою гарматою і кулеметом відважно пускався в бік ворога. Настав холодний похмурий ранок 29 січня. О 9-й годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки старшинської школи розташувались праворуч, а студенти — ліворуч від залізничної колії, за два кілометри на схід від станції Крути. Невдовзі розгорівся кривавий бій. Наступали матроси Балтійського флоту — їх було 6 тисяч старих вояків на майже шістсот молодих борців за волю України.
Бій був запеклим і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості. Та сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний, до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед… На смерть. Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

Ведучий 2: Двадцять сім здорових і вісім поранених студентів потрапили в полон. Їх по-звірячому замордували і заборонили місцевим селянам поховати. З імен героїв відомі лише кілька: Володимир Шульгін, Кольченко, Омельченко, Микола Лизогуб, Пинський (галичанин), Андрій Соколовський.

Ведучий 1: 1 березня 1918 р., після звільнення Києва, організаційний комітет, який очолював студент С. Король, розшукав місце загибелі своїх товаришів. Було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося. 19 березня 1918 р. до Києва приїхав сумний поїзд. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було важко. Усі мертві були по-звірячому понівечені. З 8 привезених впізнали 5 студентів університету Св. Володимира, 8 студентів Українського народного університету та 5 гімназистів. Десятьох не розпізнали — так вони були понівечені. Вбитих синів батьки поховали у родинних гробівцях. Більшість убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі.

(Звучить фрагмент з пісні Павла Дворського «Балада про Крути»)

1 учень. Сніги цвіли. Три сотні молодців
Прийшли в поля крутянські - золотії,
Щоб зупинити хижих ворогів,
Які ярмо несли всій Україні.

Нерівні сили стали віч на віч,
Від страху навіть сонце заховалось,
Та легені не кинулися пріч –
Вони в цей день нікого не боялись.
І грянув бій! Нерівний, лютий бій!
Неначе змії, кулі засичали,
Орда повзла, немов осиний рій,
А хлопці до загибелі стояли!

2 учень.
Червоний дощ тоді на землю впав,
Сніги від крові на полях розтали,
Ніхто із них життя не шкодував,
Бо Україну й волю захищали...
А коли сонце визирнуло з хмар -
Жахнулось від побаченого в полі.
Всі триста на України вівтар
Життя поклали, за майбутніх волю.

 І заридала гірко Україна,
І десь забились матері у горі,
А очі юних, в цю лиху годину,
Засяяли над полем наче зорі...
(Звучить фрагмент з пісні гурту « Сурми звитяги» «Пам’яті героїв Крут»)

Учитель історії. 27 студентів та гімназистів, які охороняли станцію, опинилися в полоні. Наступного дня їх побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зріклися України.

3 учень. Один із гімназистів , Учень 7-го класу Григорій Пипський , заспівав “Ще не вмерла Україна .." і його підтримали інші полонені. Та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.
Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Через декілька днів місцеві селяни вночі позабирали тіла хлопців із поля й поховали у сусідньому селі.

4 учень. Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину. Під час хвилини мовчання згадайте всіх українських юнкерів, студентів та гімназистів, які загинули під Крутами.
Хвилина мовчання «Звук метронома»

5 учень. Перепоховання загиблих у бою під Крутами відбулося 19 березня 1918 року У Києві на високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда.. Ховали велично… Так постала друга, крім Тарасової, свята могила над Дніпром. І нехай сучасні вчені-історики розмірковують про міфи і правду Крутянської битви, ніхто не поставить під сумнів високий героїзм і патріотичну самопожертву юних борців за ідею, відданих захисників національної справи.
Учень 2.
На Аскольдові могилі
Поховали їх —
Тридцять учнів- українців,
Український цвіт! —
По кривавій, по дорозі,
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука? –
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих, –
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Учень 3. Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету, інакше не минула б їх доля товаришів. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.
А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування в місті більшовики розстріляли 5 тисяч людей. 200 українських гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий  курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до радянського війська. Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

Учень 4.
Але усе минає, час біжить,
І капля, хоч мала, та камінь точить.
І воля під кайданами не спить,
Вона росте і сил у неї досить.
Хто в світ прийшов з мечем – від нього вмре,
А Бог молитви наші ще почує,
І кожен із трьохсот тих оживе,
І Україну молодість врятує!

Учитель історії: Похорон відбувся з військовими почестями, за державний кошт. Домовини з тілами вбитих і розстріляних були вкриті малиновими китайками і поставлені на селянські вози. Похоронна процесія пройшла через місто. Під час Служби Божої і на могилі співав хор під керівництвом Олександра Кошиця. Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!»
Організаційний комітет оголосив постанову про спорудження пам’ятника полеглим героям. Події, що невдовзі, як лавина, прокотилися Україною, звели нанівець здійснення цього задуму. І лише на теренах західних областей України стало традиційним відзначати День пам’яті загиблих героїв.

Учень 4: Крути, без сумніву, були, є і будуть, завдяки героїзмові молодих студентів, однією з найславетніших сторінок нашої історії. «Під Крутами, — пише Б. Мартос, — було справді вбито й поранено біля 300 юнаків, кращих синів України: юнкерів, студентів високих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших класів і 11 старшин, половина учасників бою. Це — наші герої. Святочно відзначаємо їхню світлу пам’ять…»
Звучить пісня Л.Горової «Нашим героям присвячується»
                                 Між горами в лісі сумують смереки,
Шумлять молоді ясени,
В окопах глибоких, в могилах високих
Лежать України сини.

Несіть їм, дівчата, і сльози, і квіти,
Нарвіть, юнаки, сон-трави,
Вони теж хотіли кохати і жити
Були молодими, як ви.

Нелегко їм було у землю лягати
Тоді, як горіла вона,
І нині їм тяжко під нею лежати,
Хоч квітне вже волі весна.

Віддайте хвалу їм, віддайте їм шану
За муки, за кров пресвяту.
Любіть Україну, Вітчизну кохану –
Не тільки в піснях  і цвіту.

Любіть і відгоньте від неї злі сили,
З якої б не йшли сторони,
Любіть її так, як повстанці любили,
І так бороніть, як вони.

Моя Україно, живи для краси,
Для слави, для щастя і долі.
Ніколи ні в кого хлібів не проси,
Будь вільна, як вітер у полі.

Довіку її не скують ланцюги
І наміри люті ворожі.
Стоять її вірні сини навкруги
З шаблями в руках насторожі.

Вони присягають на вірних шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І рідні знамена за тебе в боях
Ніколи не вкрити ганьбою.